Гори Фегераш, румунські вівці і краєвиди Трансільванії.
Саме головне питання - як правильно читається назва гори. Я не спеціаліст з румунської, але гугл підказує "Вунатареа луі Бутені". Навіщо так називати гору невідомо, але з назви слів не викинеш. Важливо те, що це висока як для Карпат гора з дуже непоганими краєвидами. Все інше - дрібниці.
Спеціально на неї підніматися у планах не було. Першопочатково ми їхали подивитися на Трансфегераське шосе, яке є перевалочною дорогою через гірський хребет Фегераш. На найвищій точці шосе ми заночували у наметах, а з самого ранку вирішили піднятися на гору. До того ж підйом невеликий, всього 500 метрів.
Настав ранок, сонце піднімалося і освічувало маленьке озерце і скелі.
А от зовсім поруч на висоті 2034 м. знаходиться вже справжнє озеро льодовикового походження. Назва трошки легша за назву гори - озеро Биля. Максимальна глибина тут до 11,5 метрів. А на самому озері стоїть готель.
Маршрут на гору починається як раз біля цього озера, потім проходимо повз наметовий табір біля знаку, який забороняє тут розкладати намети.
А от такі краєвиди з наметового місця на низину Трансільванії.
Трансфегераське шосе з самого ранку.
Вид на озеро з підйому на гору.
А там далі Трансільванія. Принаймні її частина без лісу.
І знову шосе.
Вказівний знак на сідловині (2340 м). Ми то пішли ліворуч, але в півгодини все одно не вклалися.
Шлях на гору.
Цікаво, що одразу за сідлом є ще два маленьких озерця. І біля них теж намети. От це дійсно королівське місце для стоянки.
Люди на фоні гори.
Білі цятки по центру - то все румунські вівці.
У травні ще деінде зберігся сніг.
Полонини Фегераських гір.
І знову вівці. Як вони там ходять - невідомо.
Ну а тут вже люди.
Гірські хребти.
Якщо весь підйом до цього моменту був просто прогулянкою з набором висоти, то от тут треба було дуже обережно дряпатися скелею. Нічого дуже особливого, але обережність ніколи не завадить.
І знову зверніть увагу на овець.
По-перше, біла лінія по центру це знову ж таки вівці. По-друге, визнайте, гори дійсно красиві і краєвиди заворожують.
Скелі.
На самісінькому верху, як не дивно, взагалі ніякого вітру. І це на висоті 2,5 км! Повірте, особливо це дивно усвідомлювати після трьох походів на Попа Івана Чорногорського.
Що ще робити на вершині, як не фотографуватися і пити чай із термоса.
Льодовикові озера.
Кам'яні осипи.
І вже спуск назад.
Знову ж таки озеро Биля.
Це от, власне, всі готелі, в яких можна переночувати. Якщо місця всі розкуплені - тоді тільки в наметах.
І Трансфегераське шосе, яке з такої висоти формою нагадує змію.
Ну а після гір Фегераша ми спрямували у Сігішоару і Сібіу.
Також буде цікаво:
Немає коментарів:
Дописати коментар