Лінія оборони - досить поширений спосіб відгородитись від потенційного противника. І хоча на сьогоднішній день значення ліній фортифікаційних споруд досить сильно нівелюється досягненнями авіації, артилерії та ракетобудування, в минулому вони, тим не менш, досить часто використовувались. Варто згадати лише Лінію Сталіна, що розтягнулась навздовж кордону СРСР (станом на 1939 р), Лінію Зігфріда, що була побудована напередодні Другої світової війни і прикривала Західні кордони Німеччини та Лінію Маннергейма, завдяки якій Фінляндія укріпила Карельський перешийок та стримувала наступ радянських військ.
Не була винятком і Франція. Навчений гірким досвідом німецько-французьких війн офіційний Париж не сильно тішив себе ілюзіями стосовно того, що по закінченню Першої світової війни конфліктний потенціал у Європі себе вичерпав. Саме тому було прийнято рішення збудувати оборонну лінію вздовж східного кордону Франції на випадок нової війни із Німеччиною.
Лінія Мажино, названа на честь автора ідеї і Міністра оборони Франції Андре Мажино, була побудована у 1929-34 рр. і удосконалювалась аж до нападу Третього Рейху на Францію у травні 1940 р.
Лінія фортифікаційних споруд розтягнулась вздовж усього східного кордону Франції - від Північного до Середземного моря. Кордон був поділений на 23 оборонних (SF) і 2 охоронних сектори (SD), кожен з яких мав власну назву. Власне, Лінією Мажино являються лише сектори №8-15 - загальною протяжністю до 200 км. та посилені найбільш потужними оборонними спорудами. Проте, в якості збірної назви Лінією Мажино часто називають всі оборонні споруди на східному фронті Франції, що є неточністю.
Загальна кількість особового складу на Лінії Мажино нараховувала до 300 тис. осіб, а до складу Лінії входили довготривалі оборонні споруди, бункери, артилерійські та піхотні блоки, каземати, бліндажі і спостережні пункти.
10 травня 1940 р. німецькі війська вторглись на Північ від Лінії Мажино на територію країн Бенілюксу, звинувативши їх у порушенні нейтралітету, і через Арденни почали швидко просуватись далі вглиб. 10 червня у війну проти Франції вступила фашистська Італія. 22 червня Франція підписала капітуляцію у Комп'єнському лісі у тому ж вагоні, в якому в далекому 1918 році капітулювала Німеччина. А на наступний день припинив спротив і гарнізон Лінії Мажино.
Ще і сьогодні можна побачити відголоски тієї війни. Покинуті, зарослі мхом і помальовані фарбою фортифікаційні споруди вздовж кордону з Німеччиною стоять поруч з дорогами, у парках, лісах і просто посеред полів. І хоч вони є свідками двохмісячної оборони країни, на них сьогодні мало хто звертає увагу.
Подібну історію в бетоні можна знайти просто посеред парку поруч із ставком чи бесідкою, з пробігаючими повз них кожен день людьми.
Заради справедливості варто сказати, що свою функцію Лінія Мажино все ж таки виконала, зменшивши масштаб атак на позиції, захищені фортифікаційними спорудами. Основними її недоліками були слабкі місця в лінії оборони вздовж бельгійського кордону. У 1936 р. Бельгія оголосила нейтралітет і відмовилась від союзу з Францією, що змусило останню поспіхом добудовувати укріплення. На цій ділянці оборонні споруди так і не були доведені до належного рівня і не стали серйозною перепоною для наступаючих німецьких військ.
Саму ж Лінію Мажино німцям все-таки вдалось прорвати в двох місцях, проте сталось це вже після здачі Парижа і відходу частини французьких військ від лінії оборони.
На сьогодняшній день збереглась велика кількість оборонних споруд Лінії Мажино, найбільші з яких - форти - були перетворені під музеї, які кожен може відвідати.
А більш дрібні об'єкти можна легко знайти самому.
Оборонні споруди будувались вздовж річок, що мало б ускладнити наступ ворожих військ. В принципі, так воно і сталось - для наступу на ділянки Лінії Мажино вздовж Рейну необхідно форсувати річку, що має перед собою ряд недоліків, тому на Рейнській ділянці основний удар німці наносити не стали. А от такі маленькі річки серйозних перепон не створювали.
Деякі ДОТи стоять прямо посеред паркувальних майданчиків, оточені з одного боку парком, а з іншого територією, що належить Міністерству оборони Франції.
Деякі із фортифікаційних споруд за весь цей час на стільки зрослись з природою, що треба витратити декілька хвилин перш ніж знайти їх серед коричнево-зелених плям лісу.
Чим далі в ліс - ти більше ДОТів. Якщо ж хочеться побачити трошки більше ніж всі інше - треба лише зайти глибше в парк.
А поруч розташовані міста і села, жителі яких рідко звертають увагу на сірих бетонних очевидців подій тієї війни.
Також цікавими будуть:
Немає коментарів:
Дописати коментар