Вар'ят турист: Гора Синяк

Ґорґани на межі зими і весни, а також веселий турклуб "Говерла"

На гору Синяк можна йти по-різному, але ми вирішили піднятися через Хом'як, на якому вже були цієї зими, і вбити таким чином двох зайців (ну або дві гори). Цікаво, що внизу, біля населеного пункту Микуличин, температура близько +18, а в горах все ще лежить сніг.

Міст через річку Прут.

У горах уже почали цвісти перші квіти, у повітрі літає весна і взагалі всюди гарний настрій.

А у мандрівників тим часом починається гірський серпантин.

Новинкою цього походу був, до речі, пальник. Дуже зручна річ, ми вам скажемо. Йшов-йшов, сів, зварив чаю за 5 хвилин і ум'яв бутерброд під звуки дятла-музиканта. Фразою "жизнь удалась" це не передати.

От ці от помаранчеві лижні штани Веталя (щоб ведмедям було гарно помітно, де турист) зіграли з нами веселу історію. Сидимо ми на автовокзалі у Франківську біля маршрутки, яка ніби має їхати на Буковель. Підходить до нас дядько і каже:
- Ну що, поїхали?
- А ви водій? А звідки знаєте, куди нам?
- А у вас такі жовті штани, що я одразу подумав, то хлопці чи на Буковель, чи на Верховину їдуть.

Ну а поки водій відкривав багажник і розповідав нам, що "броцок" - то так на Західній Україні називають рюкзак, якісь нетерплячі пасажири почали стукати у двері: "Шо́фер, відкривайте браму!"

Звичайно ж, чим вище підніматися, тим холодніше стає, частіше зустрічається сніг. Але заодно відкриваються чудові краєвиди.

Хребет Явірник і, зокрема, гора Ґорґан-Явірницький. А прямо за горою - Яремче.

Той самий хребет Явірник, полонина Явірник.

Якісь хуторці вздовж дороги на водоспад Женецький Гук.

Ну а от, власне, перевалочний пункт - полонина Хом'яків і вид на ціль нашого походу - гору Синяк. Вони тут поруч стоять - і Синяк і Хом'як. З полонини Хом'яків на обидві вершини в середньому 45-60 хв підніматися взимку.

Полонина Хом'яків непогана тим, що тут багато колиб. Можна ночувати навіть взимку, лиш був би зимовий спальник. У одній колибі навіть пічка є, тому, знайшовши дрова, можна навіть пошикувати.

Вид на засніжений Свидовецький масив.

А ось і, власне, Хом'як.

Весна переможно наступає і сніг вимушений тікати з полонини. Але це не надовго, у листопаді ситуація почне виправлятися, якщо не раніше).

Ще один вид на гору Хом'як. Його, до речі, так назвали, бо комусь він нагадував спину хом'яка. Ну а крім таких асоціацій Хом'яка ще можна впізнати за статуєю Мадонни на самій вершині (ледь помітний шпиль).

Полонина Хом'яків.

Туристів виявилося надиво багато - усі хати були зайняті. Але все ж таки вдалося зайняти місце у одній із них. Вітер її продуває зі всіх сторін, у стінах великі дірки, але це краще, ніж спати на вулиці.

Підкорення Синяка ми залишили на наступний день на світанок, а поки, ввечері, вирішили знову зайти до старого знайомого - г. Хом'як.

Під таким нахилом, та ще й по снігу, підйом був не з легких, але воно того варте.

Вид на гору Синяк з Хом'яка.

А ось і сам Хом'як, вершина.

Вид на Микуличин, з якого ми прийшли.

Веталь задумався про вічне, а тим часом сонце відрізало півноса.

Хребет Явірник, знову ж таки полонина Явірник і навіть трошки видно Яремче.

Назад спустилися надиво швидко. А секрет - у гравітації і мінімальному терті.

Лайфхак: як спуститися з гори швидше, ніж зазвичай.

Те саме, тільки з іншої перспективи.

От так і виходить: підйом на гору - 45 хв, а спуск - 15 хв.

Сонце потрошку сідає, в колибу пробиваються його останні промені. А тим часом ззовні колиби тільки-тільки розпочинається життя. Розпалюють вогнище, починаються туристичні байкі про ведмедів і мольфарів, інколи навіть політика. Хоча, здавалось би, що вона в горах забула.

Вирішили ми познайомитися з сусідами. Підходимо, зав'язалася розмова. Ну а щоб закріпити наявний успіх, сусіди вирішили запропонувати нам домашній молдавський коньяк з самого Кишинева. "Від такого не відмовляються", - подумали ми і відповіли: "Ну тільки якщо ви наполягаєте", - і впевнено пішли за чашками.

Налили нам коньяк, пригостили насінням і барбарисками. Ну а ми далі питаємо:
- А ви ким працюєте?
- А я викладач.
- А що викладаєте?
- Та плитку, таке, що легше.

Але на цьому байки не завершилися, нас наполегливо запрошують вступити в групу ВКонтакте і діляться святковою новиною:
- Хлопці, нашому турклюбу "Говерла" сьогодні 3 роки. У нас є торт, є свічка. Юлю, а ну ходи до хати запали свічку!
- Так, не тво, у мене там Іван спить. Зараз прокинеться - а у колибі свічка горить!
(сміх)
- А так, хлопці, свічка у нас, до речі, така як на цвинтар, іншої нема (ще сміх).

Ще й чаєм нас пригостили. Кажуть: "Хлопці беріть чай, його, звичайно, краще курити, але все одно беріть". Але їх головний пити навідріз відмовився, каже: "А не буду, бо то пусте".

А ось і торт турклубу і та сама свічка.

Під чиєсь соло "Покохала, покохала молодого юнака" і звуки дримби табір заснув.

Хом'як і колиби вночі.

А от так все приблизно виглядає в колибі. Щоправда, ще вітер здійнявся неслабий, і так всю ніч.

Наступний ранок почався не з кави, а з пальника і чаю, який, зі стратегічних міркувань, був залитий у термос для подальшого тріумфального розпиття на вершині підкореної гори Синяк.

Світанок у Карпатах.

Хтось принципово спав у наметах, не пішов у колиби.

Синя личинка справа - це як раз один із туристів, який вирішив спати ззовні. Екстремальне заняття, якщо чесно.

Трохи поївши, все ж таки вирушили на гору.

Чорногора у ранішньому сонці.

А ось тут і починається стежка на Синяк.

Певний час лісом були йти досить важко - глибокий сніг, який майже всюди провалюється. Там, де часто ходили люди, утворився наст - льодова кірка, яка витримує вагу людини. Це трошки допомагає йти, але лише місцями.

Зате з певної висоти знову відкриваються чудові краєвиди. Ось, наприклад, вранішній Хом'як.

До вершини вже майже нічого не залишилося.

Через певний час прийшлося перейти на каміння - там хоч і досить небезпечно йти, але все ж таки безпечніше, ніж снігом. До того ж, на вершині можна було провалюватися у снігові намети по пояс.