Остання розділена столиця світу, мечеті в католицьких храмах і барикади на вулицях
На перший погляд Кіпр - звичайний острів посеред Середземного моря зі стандартним набором: красиві пляжі, гори, черепахи та смачна кухня. Але якщо поїхати у столицю Республіки Кіпр, Нікосію (грецький варіант - Лефкосія), можна буде на власні очі побачити ще й місцями буремну і трагічну історію острова та його жителів.
Свій слід на Кіпрі залишили всі, хто тільки міг. Він був частиною держави Македонського, перебував під контролем римлян, Венеціанської республіки, хрестоносців, турків... Але останньою масштабною до набуття Кіпром незалежності подією був перехід острова під контроль Великобританії.
Звісно ж, найцікавіше піти саме в історичну частину Нікосії, яка обнесена стінами. Тут вузькі і безлюдні вулиці, переважно невисокі будівлі, багато церков та пальм.
Щось у цьому всьому дуже нагадує Мальту, проте тут більше старих будівель і все ж таки менше жовтого каменю.
Ближче до центру людей більшає, з'являються сувенірні магазини і продавці морозива, а в деяких місцях над вулицями натягують "паруси", які повинні захищати від сонця в температуру +35.
Інколи кіпрська спека настільки втомлює, що люди, аби відпочити, готові сісти навіть на газові балони.
Якщо будете у Нікосії, знайдіть 30 хв часу і підніміться на музей-обсерваторію Лерда. Звідси відкривається гарний краєвид на все місто і можна побачити цікаві речі.
Що ще цікаво в Нікосії, то це співіснування православних церков і мечетей, які розташовані поруч одне з одним.
Інколи цікаво читати написи на стінах, вони можуть багато розказати про настрої серед місцевих.
Стара барахолка на одній із затишних вулиць.
Це, до речі, палац архієпископа Макаріоса. Сам Макаріос був ченцем Кіпрської православної церкви, користувався серед греків-кіпріотів авторитетом або, як сказали б сьогодні, був місцевим опінінон лідером, активно виступав за надання Кіпру незалежності та приєднання острова до Греції.
У 1960 році Кіпр отримує незалежність, а Макаріос стає його президентом. Здавалося б, це схоже на позитивний кінець колоніальної історії острова, проте так тільки здавалося.
Палац Макаріоса.
Монумент Макаріоса.
Біля палацу розташований православний монастир, збудований на місці бенедиктинського монастиря, проте фотографувати там заборонено. Зате поруч за склом можна побачити автомобілі першого президента, які зберігають для історії.
І, власне, сам монастир.
Пальми і мечеті.
Старий жук.
Паркінг в Нікосії.
"Но паркі, ідіотіко"
Самий центр Нікосії - це затишні вузенькі вулиці, купа кактусів і відсутність людей. Відчуття, як ніби опинився десь далеко за містом на дачах.
На вулицях, до речі, ростуть гранати.
З отриманням Кіпром незалежності від Великобританії розпочався новий виток історії.
Справа у тому, що на Кіпрі проживають дві великі общини - греки-кіпріоти та турки-кіпріоти, кожна з яких асоціює себе з Грецією та Туреччиною відповідно. А коли не стало більше колоніальної адміністрації, між ними загострилися протиріччя.
Причому призвело це до того, що вже у 1964, лише через 4 роки після отримання незалежності, на острові вирішили розмістити миротворчий контингент ООН.
До 1974 року тут з певною періодичністю відбувалися конфлікти між воєнізованими формуваннями місцевих общин за участі військових Греції та Туреччини (їх обмежені контингенти розташовувалися на Кіпрі відповідно до досягнутих ще у 1959 р. угод).
Цікаві речі тоді відбувалися і у самій Греції, де тривалий час мали місце жорсткі політичні баталії за владу між "лівими" та "правими". А завершилися вони у 1967 році тим, що до влади у ході перевороту прийшли так звані "чорні полковники" на чолі з Георгіосом Пападопулосом.
Як і більшості диктатур, "чорним полковникам" також не вистачало авантюр. Тому у 1974 році вони вирішили приєднати "ісконно грецький Кіпр до Греції", організували на Кіпрі переворот і скинули Макаріоса.
Далі - краще. Вводити свої війська на Кіпр греки не наважилися, проте ввести свої війська на острів наважилися турки під гаслом наведення порядку. Таким чином 20 липня 1974 року турецькі частини десантувалися на північному березі Кіпру, нанесли бомбові удари і закріпилися на значній території, а сама операція отримала назву операція "Атілла".
Війна закінчилася за місяць, але забрала життя декількох тисяч людей, змусила багатьох як греків, так і турків залишити свої домівки і закріпила розділення Кіпру на дві частини - турецьку та грецьку.
Турецьку частину, яка у 1983 році проголосила себе Турецькою Республікою Північного Кіпру (ТРПК), визнала одна лише Туреччина.
А ось тут і проходить розділ.
Зелена лінія або лінія Атілла - так називається смуга території, що слугує буфером між обидвома сторонами. Час тут ніби зупинився - іржаві пробиті кулями залізні бочки, побиті снарядами будівлі, старі спостережні пункти і колючий дріт невідомо якої давності. Возвеличуються над цією сумною інсталяцією прапори Греції та Кіпру, Туреччини та невизнаної ТРПК, а по обидва боки повним ходом вирує життя.
З формальної точки зору Республіка Кіпр має суверенітет на 98% острова, інші 2% займають дві британські військові бази. Проте фактично 38% території на півночі займає ТРПК.
У самій же Нікосії зелена лінія проходить центром міста, тому немає нічого дивного у тому, щоб іти собі центральною вулицею і впертися в барикаду чи блокпост.
На друкованих картах, до речі, "турецька" частина Нікосії не містить ані назв вулиць, ані назв визначних місць, а лише один напис - "Територія під турецькою окупацією з 1974 року".
От тут, наприклад, прямо біля барикади влаштували кафе.
Чи можна потрапити з однієї частини острова до іншої? Звісно. На зеленій лінії облаштовані декілька пропускних пунктів, де показавши паспорт можна без проблем перейти зелену лінію і опинитися в ТРПК. Печаток ніяких не ставлять (станом на осінь 2017).
Коли ці пропускні пункти тільки відкрили, люди з грецької частини острова масово почали займати біля них чергу. Приїжджали з вечора, брали з собою термоси. Якось біля одного із селищ, де знаходиться пропускний пункт, черга розтягнулася на 13 км.
Напис "Лефкосія - остання розділена столиця".
Ось так виглядає нейтральна територія. У цьому місці це всього два квартали, вулиця між якими закрита високими воротами з попереджувальними знаками "тут військові" і "фотографувати заборонено". Чи дійсно там є військові невідомо, проте всі фотографують. А самі службовці у пропускних пунктах навіть і не намагаються зупинити.
Цей самий пропускний пункт з території ТРПК.
Що цікаво, і греки-кіпріоти, і турки-кіпріоти постійно нагадують про свою грецьку та турецьку ідентичності, тому майже всюди прапори ТРПК висять поруч з прапором Туреччини, а прапори Кіпру - з прапором Греції.
Стосовно прапору ТРПК. Створили його, звісно ж, на основі турецького, тому що зовнішня схожість тут більше, ніж очевидна.
Крім як на флагштоках, побачити його ще можна на схилі гори Пентадактілос з музею-обсерваторії Ледра, де його виклали пофарбованим камінням. Довжина цього прапору близько 500 м., ширина - близько 225 м.
Більше того, у темний час доби його підсвічують. А зліва від нього ще й знаходиться цитата Ататюрка - "Як же щасливий той, хто каже, що він турок".
Графіті у турецькій частині міста, яке нагадує, що ви у Лефкоші, а не Нікосії.
На перший погляд Лефкоша виглядає бідніше за грецьку Нікосію і тут значно більше магазинів з одягом. Проте, чим далі від міста вглиб ТРПК, тим кращими стають будівлі, а різниця у рівні життя потрошку вирівнюється.
Палац Бюйюк-Хан, який турки побудували як дім відпочинку. Пізніше британська колоніальна адміністрація зробила його в'язницею, а згодом будинком для бідних.
Венеціанська 7-метрова колона на площі Ататюрк.
Колишня резиденція королів Кіпру, а тепер будинок суду.
Побиті будинки Лефкоши.
Одна із цікавинок Кіпра і одночасно пам'ятка парадоксу - мечеть Селіміє.
При чому тут парадокси? У 14 столітті на Кіпрі побудували католицький собор Св. Софії, який вважався однією із найважливіших церков всього острова. Тут навіть коронували монархів.
Але коли острів захопила Османська імперія, костел перетворили на головну мечеть, добудували два мінарета для муедзінів, які закликають віруючих до молитви, та назвали її мечеть Селіміє.
І от на сьогодні ця мечеть є однією з визначних пам'яток готики на Кіпрі.
Місце для миття ніг перед мечеттю.
Усі барельєфи та статуї демонтували, тому про католицьке минуле цієї споруди нагадує хіба лише її готичний стиль.
Перш ніж зайти, обов'язково треба зняти взуття. Залишити його можна тут же, прямо біля сплячого кота.
Мечеть зсередини.
Стіна, що дивиться на Мекку, та кафедра праворуч від неї, з якої імам читає проповідь.
Ну а поруч знаходиться старий ринок, збудований аж 1932 року.
Нікосія красиве місто, але коли натрапляєш на такі місця, виникають змішані відчуття.
Немає коментарів:
Дописати коментар