Якщо Ви звичайний турист, знайти цю лінію не так і просто. Вона рідко з'являється в путівниках, на її вивчення може піти до півдня, Та і інших популярних місць неподалік багато. До того ж з місцями для паркування не легко - необхідно пройти 1,5 години, перш ніж дістатись перших тоблеронів.
Ще не так давно про цю лінію знали лише місцеві. Піших маршрутів тут ніхто не організовував. Лише місцеві обробляли землю а поруч паслись швейцарські корови.
Лише пізніше знайшовся ентузіаст Жеральд Берутто, який заснував Асоціацію за збереження "лінії тоблеронів" і організував вздовж неї туристичний піший маршрут. Але звідки ж вона взялась?
Коли у 1940 р. нацистська Німеччина захопила Францію, Швейцарія з усіх сторін опинилась оточена країнами осі. Ще у 1930-х роках Швейцарія чинила потужний ідейний спротив фашистській ідеології (так звана "Духовна оборона") - в ефірі було єдине антифашистське німецькомовне радіо, а націонал-соціалістичні партії не користувались серйозною підтримкою серед населення. Але коли Франція пала, швейцарці зрозуміли, що від звичайного нейтралітету необхідно переходити до збройного, і всього лише четвертий раз в історії країни Національна асамблея вибрала Генерала. "Генерал" в Швейцарії це особливо військова посада, на яку призначаються лише під час військових дій, щось на зразок верховного головнокомандуючого. Цією людиною був Анрі Гізан, який пізніше став національним героєм.
20 липня 1940 р. Гізан виступив з історичною промовою перед офіцерами швейцарської армії. Він чітко зазначив, що у випадку нападу Швейцарія буде боротися до останнього, а "якщо закінчаться кулі, в бій підуть багнети". При чому Анрі Гізан розумів, що його армія набагато менша за німецьку, тому пріоритетним було завдання створити такі умови, за яких Німеччині було б невигідно нападати на цю маленьку гірську країну.
Був прийнятий план "Національний редут", за який армія повністю мобілізувалась, об'єкти інфраструктури мінувались, а по периметру країни створювались декілька ліній військових укріплень, метою яких було максимальне стримування супротивника. По ходу просування ворога, армія буде відходити вглиб країни, в гори, а всі об'єкти інфраструктури знищуватись. Далі тактика спротиву змінювалась на ведення напівпартизанської війни у гірській місцевості. І нарешті найвідомішим наказом Анрі Гізана було вважати провокацією будь-яке повідомлення про капітуляцію від державних органів.
"Лінія тоблеронів" була одним із таких рубежів, побудованих на схід від Женеви, оточеної зі всіх боків окупованою Францією. Тобто Женеву були готові здавати без бою. Спочатку ця лінія називалась "Лінією Проментхаус", на честь однієї із трьох рік, вздовж яких вона стоїть. А по периметру були побудовані 12 фортець, в яких стояла протитанкова артилерія.
Цікаво, що лінія мала проходити по ділянкам в приватній власності, але навіть у випадку війни приватна власність в Швейцарії непорушна. Один із власників місцевих земель нащадок Наполеона Бонапарта, принц Луі Наполеон, віддав свої землі безкоштовно, а пізніше став активним учасником французького руху спротиву.
А з піаністом і колишнім Президентом Польщі Ігнацієм Падеревським прийшлось домовлятися декілька місяців. Власність у Швейцарії було єдиним, що у нього залишилось після захоплення Польщі. В обмін на свою ділянку Швейцарія допомогла йому переїхати до США, де він очолив уряд Польщі в екзилі. Лінія навіть входила на 50 м. в озеро, щоб відбити можливий напад з води.
Всього в ній 2700 бетонних блоків, кожен по 9 тонн. Сторона, повернута в сторону атаки, зрізана під кутом, щоб танк наїхав на неї і "завис".
Блоки та укріплення стоять чітко вздовж природних перепон - гірських рік.
А по іншу сторону - поле, що добре прострілюється.
Зараз на частині цих полів знаходиться один із найвідоміших європейських гольф-клубів.
Найвідоміша фортеця - "Рожевий дім", підтримувалась у бойовій готовності до останнього часу. На перший погляд - звичайний дім, що стоїть в тіні дерев біля дороги.
Багато хто задавався питанням, чому цей дім завжди красиво виглядає, але в ньому ніколи не горить світло.
Але якщо придивитись, то стає зрозумілим, що вікна у нього намальовані.
В 1940-ві рр. у будинку постійно знаходився взвод солдат, готових до атаки. По тривозі "двері" відчинялися, а за ними стояли декілька протитанкових гармат, схованих за стінами товщиною в два метри.
От так мило виглядає цей будиночок зі сторони блоків.
Фортифікаційні споруди передбачені і на самій лінії.
Блоки вже давно вкрились мохом і слугують будинком для великої кількості місцевих лісних жителів. Це було ще однією причиною їх зберегти і зробити поруч піший маршрут.
От ще один селянський будинок у чистому полі...
...хоча не, це артилерійська позиція з намальованими вікнами.
Чим все закінчилось? Німеччина так і не стала нападати на Швейцарію, хоча в 1940 р. було декілька зіткнень у повітрі зі втратами у обох сторін. Гітлер вважав, що захоплення країни, яка і так нічим не загрожує, обійдеться у занадто високу ціну (урок Україні) і уклав зі Швейцарією договір.
Існує багато критики в адресу Швейцарії за це, адже вона дозволила транзит німецьких вантажів через свою територію і підтримувала з Німеччиною торговельні зв'язки в обмін на суверенітет. Але так чи інакше країна і люди були врятовані, а вулиця Анрі Гізана є в кожному швейцарському місті.
Дякую за "Лайк" та репост!
Стаття скопіпащена звідси.
Немає коментарів:
Дописати коментар