Добрі і злі собаки, краєвиди на Чорногору і карпатський сир.
Після провідника у потязі з його фірмовим "Хто не поп'є чайочку - не отримає квиточка" ми сіли на автобус і поїхали у напрямку Верховини.
Підніматися на Кострича можна по-різному, але ми вирішили з Кривопільського перевалу. Доїхати до нього можна напряму маршруткою із Франківська. А якщо приїхати з самого ранку, то хати на перевалі будуть у білій димці ранкового туману.
Поруч з зупинкою є магазин, тому можна прикупити щось, що забули. І заодно спробувати щось місцеве включно із наливкою з-під прилавку.
Одна із особливостей цього походу - пес. Як тільки ми вийшли на маршрут після магазину, до нас причепився пес. При чому вів себе дуже дружньо, навіть на спині лежав і бігав боком як краб.
Більше того - він ще й ув'язався за нами і пройшов весь хребет. Пса ми одразу назвали Коммандором і вирішили, що така компанія зайвою не буде.
У лісі багато суниць, треба лише зупинитися на трошки і уважно пошукати.
Ну а пес постійно за нами йшов і намагався не відставати.
Вівці у тумані.
Хребет Кострича невисокий, найвища його точка лише 1586 метрів. І, чесно кажучи, сам він не дуже цікавий. З водою тут проблеми, місць для стоянки ніби трохи є, але не завжди біля води і дров. Проте, чому він все ж таки заслуговує на уваги, так це із-за гарних краєвидів на Чорногорський хребет.
Із-за хмар Чорногору майже не було видно, проте вже під вечір і тим паче наступного ранку ми побачили чудові види.
А Коммандор використовував усі моменти, щоб трошки поспати. Але й так, щоб без нього не пішли.
Прилеглі гори.
Вид на гору Кукул і полонину біля вершини.
Чорногора у хмарах.
Взагалі-то проходити весь хребет у перший же день не було у планах, проте із-за постійних проблем з водою все ж таки подолали його вже під вечір - в кінці хребта було нормальне джерело і гарне місце для стоянки.
Види на хребет Кострича.
У якийсь момент з'явилися коні, які, як виявилося, належали місцевому господарству, де тримають ще овець. А охороняють все це добро два дурних на всю голову собаки.
Отара овець і кіз у загоні, трошки нижче стоять колиби.
Біля колиб навіть є джерело, але якесь воно підозріле. Поруч є ще одне, але там все витоптали тварини і пити ту воду точно не можна. Тому хоч і були втомлені, але вирішили все ж таки йти далі.
А ось і дурні собаки, які вирішили, що до нас обов'язково треба причепитися. Якщо чесно, то собаки, які пасуть отари, рідко коли не дурні. Тому з ними треба завжди обережно. Цих вдалося відігнати палками і камінням.
А наш вірний Коммандор в цей час ховався за рюкзаками і тихо по-собачому за нас переймався.
Вид з хребта на Верховину.
Нарешті дійшли. У самому кінці хребта, перед спуском у Верховину, стоять колиби. Поруч є вода і місце для наметів.
Верховина згори.
Заслужена вечеря.
Захід сонця на хребті Кострича.
Чорногора у хмарах.
На ранок хмари майже зникли і цей похід значно піднявся у рейтингу гарних подорожей із чудовими краєвидами.
Верховина у тумані.
Ну а у колибах поруч можна придбати справжній карпатський сир - вурда, бринза, власне сир.
На цьому місці наш пес нас покинув і пристав до іншої групи, зате недовго ми були без іншого собаки.
Побут сироварні на висоті 1500 метрів.
Спуск у Верховину.
Також буде цікаво:
Немає коментарів:
Дописати коментар