Вар'ят турист: Альпи вихідного дня

На кожні сто людей, що прокидаються не раніше 10 ранку у суботу, обов'язково знайдеться мінімум один, який прокинувся на 5 годин раніше не лише для того, щоб поїхати в гори, але і щоб побачити схід сонця. Звичайно, можна було б зайві години витратити на сон і десь лише об 11 ранку дістатись чайника і плити замість того, щоб невиспаним їхати не ясно куди у не зовсім облаштованому для сну поїзді, але чудовий вид на червоне від ранішнього сонця небо і білосніжні вершини гір на горизонті більше ніж компенсує усі мінуси перших годин поїздки.

У нас було дві кварти баварського пива, 65 шматів сала, 5 квочок, півмакітри борщу, а також галушки та квас. Не те, щоб це було необхідний набір для походу в гори, але якщо вже увійшов в смак, то тяжко зупинитись. (с)

А якщо без жартів, то 3,5 години у поїзді, дві чашки кави, три бутерброда і нарешті ми приїхали в місто Кохель.

Маленьке місто на кордоні з Австрією, розташоване на березі озера Кохельзее, з типовими баварськими будинками, гарними краєвидами Альп і досить великою кількістю туристів. На цьому говорити про місто можна було б і закінчити, якби Кохель не був батьківщиною героя баварських саг - Коваля із Кохеля - який, згідно із легендами, озброєний одним лише списом протаранив міські ворота Белграда в ході турецьких воєн в Європі, а потім, як це роблять усі герої, благородно відмовився від нагороди.

Напевно, красивіше за гори, ліс і озера може бути лише гори, ліс і озера разом в одному місці.

Наша мета була забратись на вершину найбільшої у даній місцевості гори - Герцогштанд висотою в 1731 м. (на фото найвища по центру)

По дорозі зустрічались старі будинки з раритетними авто.

Спочатку прийшлось йти хвилин 40 вздовж озера перш ніж ми дістались підніжжя гори і зайшли у ліс. Крім підйому вгору також з'явились і гірські струмки

Одночасно з нами на маршрут вийшов і якийсь німець похилого віку (ох ці знамениті німецькі пенсіонери). Поки він розбирався із своїй рюкзаком, ми, більш молоді, а значить і крутіші, перегнали його і на всіх парах дерлись під гору по дорозі.

Але дуже швидко німець порівнявся з нами і навіть почав обгоняти. І тут у нас з'явилось те почуття - суміш подиву, нерозуміння ситуації і трошки стиду - коли вас обгоняє людина на років 50 старша за вас.

Все ж таки нам вдалось його наздогнати, зав'язалась розмова. Йому 76 років, живе на Півдні Баварії. Роботи нема (а нащо?), пенсія є і от він кожного тиждня по 1-2 рази йде у гори. Десь 20 разів він піднімався на другу найвищу гору Німеччини Ватцман (2713 м), близько 10 разів на найвищу гору Німеччини Цугшпітце (2962 м), і в середньому по 30-40 разів на трошки менші гори по 1,8-2,5 км висотою.

"Якщо довгий час ходити у гори, а потім зробити перерву у 2-3 тиждня, то відвикаєш. Тому ходити треба постійно" (с)

Завершилась ця історія тим, що він піддав газу і не ясно на якому диханні та ймовірно із думкою у нашу адресу "ото слимаки" дійшов до вершини в два рази швидше за нас.

Коли нам залишалось до вершини хвилин 40 - ми зустрілись коли він вже спускався.

Весняні первоцвіти

Заради справедливості треба сказати, що погані дороги в Німеччині теж існують, але лише у лісі.

Крім озера Кохельзее поруч ще є інше - Вальхензее, ще більш красиве за перше. І, до речі, з глибиною 190 м.

Людей на диво було відносно багато. Йшли групки з дітьми, молоді парочки, пенсіонери, люди з собаками і навіть на велосипедах. Уявіть собі на хвилинку, як це підніматись на вершину, та ще й на велосипеді.

На всьому маршруті зустрілось лише одне джерело, зате вище, де снігу більше і він чистий, від нема чого робити можна було спробувати і сніг.

От така кам'яниста порода, як час від часу осипається на дорогу.

Майже дішли - за хвилин 30 до вершини стоїть маленький готель з рестораном, до якого веде підйомник. Там можна і відпочити, і залишитись на ніч, і просто насолодитись прекрасними видами на Альпи.

Схили гір вкриті зарослями ялівця і снігом. Інколи зустрічаються струмки талої води.

А от і шар ще не розтанувшого снігу, висотою з людину.

Якщо хтось забув, то нагадуємо - зріст Віталі 173 см. А в даному конкретному місці ще й 1600 метрів над рівнем моря.

Фінальна частин маршруту - серпантин, по якому ще хвилин 20 підніматись до самої вершини. Але спочатку треба дійти до готелю і подивитись на Альпи і озера.

От тут починається обіцяний серпантин, що веде на самий верх гори. Між зарослями ялівця по кам'янистому грунту треба підніматись ще в середньому 30 хв перш ніж дістатись мети подорожі.

На одній із вершин перед горою Герцогштанд встановили хрест. Звідти теж гарний вид, але всі хочуть піднятись максимально високо.

Можна і не обмежуватись вершиною і піти далі в прямому сенсі слова по хребту.

На самій вершині встановлено будиночок-веранду, де, очевидно, можна перечекати погану погоду. Але, чесно кажучи, погану погоду у горах краще взагалі не чекати.