Якщо ви любите море, тихенькі вузенькі вулички і середземноморський стиль, не закохатися у Лісабон не вийде. Хоч це і найбільше місто країни, проживають тут лише 500 тис людей, а тому місто затишне і не шумне.
Перше, на що ви точно звернете увагу - пофарбована плитка, якою оздоблена велика частина всіх будинків. Називається вона азулежу, а принесли цю техніку сюди ще араби за часів завоювання Піренейського півострова.
Більшість азулежу - це певні орнаменти пастельного кольору, які прикрашають фасади будинків. Але бувають й інші кольори. А інколи з азулежу роблять окремі малюнки.
Вулиці Лісабону мають свій окремий шарм за рахунок старих магазинів, красивих фасадів, жовтих трамваїв і затишних парків. Але про два останні пункти дещо згодом.
Фасади будинків Лісабону.
Чимало тут графіті. Але не просто графіті, а продумані малюнки.
Окрема тема - двері. Здавалося б, ну і що з тими дверима? Але ні,щось таки є. Естети зрозуміють)
Лісабон знаходиться на пагорбах, тому тут приходиться досить часто ходити то вгору, то знову вниз. Але на таких вулицях краєвиди досить часто включають у себе море, чи вид на місто. Тому жалітися не варто.
Що цікаво, у місті ходять маленькі автобуси, які ми одразу ж назвали "лісабонськими маршрутками".
Як вже згадувалося, місто знаходиться на пагорбах. Тому тут досить чимало місць, з яких відкривається краєвид на місто.
Одна із перших католицьких церков на нашому маршруті по Лісабону.
Монастир Сан-Вісенте-де-Фора. Збудували його ще у 12 столітті, але конкретно цю церкву завершили у 17 столітті.
Зовсім поруч з монастирем знаходиться церква Св. Енграсії, яка пізніше почала використовуватися як пантеон.
Вид на річку Тежу і корабель.
Пантеон, туристи і красиві будинки поруч.
Одна із затишних площ Лісабону. На ній знаходиться мальтійська церква, а біля неї тераса,з якої відкривається чудовий краєвид на місто.
Не всі помічають, але можна сходами зайти на другий поверх церкви і потрапити в кафе. Капучіно тут саме собою смачний, але ж і вид на море і місто який!
І знову азулежу. Цього разу на стіні мальтійської церкви.
Місцевий житель читає книгу на лавці під церквою, а два продавці сувенірів поруч матюкаються російською мовою.
Маленькі вулиці міста і затишні дворики.
Лісабонський жовтий трамвай став вже таким самим символом міста, як жовте таксі у Нью-Йорку. При чому, скоріш за все тим маршрутом, який веде через центр, користуються лише туристи. Цей трамвайчик завжди забитий і тому краще їхати з самого ранку, щоб був хоч якийсь шанс зайти без черги і сісти.
Стіні замку і власне прохід до цього ж замку.
А зовсім поруч дуже незвичний туалет.
У одному із проходів хтось у вигляді коміксів намалював історію Лісабону.
До речі, на тій площі, де мальтійська церква і гарний краєвид, сидить старий португалець і грає на гітарі. Ні, не фаду, проте теж щось красиве. І при цьому закликає: "Джентльмен, ван мінет лісенінг ту гітар!"
Краєвид на місто з однієї із багатьох терас.
Лісабон ще затишний тому, що тут є такі маленькі площі-сквери. Вони невеличкі, тут немає натовпу людей, вони мармурові і мають тінь.
Дім із шипами.
Лісабонський собор. Коли у 12 столітті араби захопили місто, на місці собору вони побудували мечеть. Проте вже через три роки місто вдалося відвоювати і тепер вже зруйнували мечеть, а на її місці звели храм.
Мури Лісабонського собору.
Всередині церкви.
А поруч зі входом можна купити смажених каштанів.
А ще продають розмальовані фігурки, які чимось дуже нагадують наші орнаменти...
Комерційна площа, центральна частина Лісабону. По центру - Тріумфальна арка
Тут же на Комерційній площі (або "площа Ринок" по-нашому) є пам'ятник португальському королю Жозе І. А веселий дядько у темних окулярах через декілька секунд після того, як був зроблений цей знімок, підійшов і запропонував нам - "Хашіш, маріуанна?"
Жовтні будинки на площі, а на задньому фоні замок святого Георгія на пагорбі. Зараз у ньому музей, але колись на його місці були римські укріплення, він використовувався як в'язниця, резиденція короля і казарми, його укріплювали араби і завойовували кастильці. Тобто, бачив він чимало.
Комерційна площа виходить прямо на затоку - тут річка Тежу впадає у Атлантичний океан, а голуби клянчять їжу.
Чавунний ліфт Санта Жушта висотою 45 метрів. Збудували спеціально, щоб пішоходи могли долати крутий схил.
Збудували його у далекому 1902 році у неоготичному стилі.
Якщо піднятися на саму гору, звідти знову ж таки можна побачити гарні краєвиди на Лісабон.
Зовсім біля ліфта знаходиться монастир Кармелітів. Наразі він частково зруйнований внаслідок великого землетрусу у 1755 році (там же були пожежі і цунамі). Тоді взагалі все місто дуже постраждало.
У приміщенні монастиря зараз археологічний музей, а у вцілілих будівлях поруч розташувалася республіканська гвардія.
Такого ж вояку зустрічали і в Люксембурзі.
Якщо будете в Португалії, обов'язково скуштуйте до чаю їх фірмові тістечка Паштель-де-ната. Це, повірте, дуже смачно.
Ще можна спробувати джинджу, місцеву вишневу настоянку. Про нас вона особливо не вразила.
Міст через річку Тежу. Збудували його ще у 1966 році і назвали в честь португальського диктатора Антоніу Салазара. Але після Третьої португальської революції - Революції гвоздик - у 1974 році міст перейменували на "Міст 25-го квітня" (день цієї самої революції).
Ще одна цікавинка - пам'ятник першовідкривачам.
Під пам'ятником мармуром виклали мапу із зазначенням, де і що відкрили португальці.
На самому ж пам'ятнику 33 фігури португальців. які зробили великий вклад у відкриття нових земель. Свого часу Португалія була великою колоніальною державою і навіть колись поділила з Іспанією колонії на сфери впливу (по папському меридіану). Проте, як і над кожною імперією, над Португальською теж зайшло сонце. Добили її конкуренти (ті ж британці) і Наполеон. На згадку про колишню міць сьогодні є пам'ятники, а також Бразилія і декілька країн Африки, де португальська мова державна.
Ще одна перлина Лісабона - монастир Жеронімуш. Збудували його здебільшого на кошти отримані від продажу пряностей.
Саме тут, до речі, у 2007 році було підписано Лісабонський договір.
Що цікаво, виконаний монастир у мануелінському стилі, такий собі місцевий варіант ренесансу. Оці прикраси над входом до монастиря - одна із його характерних рис.
Всередині монастиря.
Ще одна цікавинка - кладовище Празереш. Не дивлячись на мінорний характер місця, воно стало фактично музеєм із-за красивих склепів і пам'ятників.
Попит на місце на Празереш досить високий. Тому, якщо хтось не доглядає за склепом 15 років, склеп виставляють на продаж.
Деякі склепи мають навіть віконця і можна побачити, що там всередині. Що цікаво, труни тут кладуть у декілька поверхів.
А це вже лісабонський акведук, який подавав воду із однієї частини міста в іншу. Називається він "Вільні води", ним можна пройтися і подивитися на краєвиди.
Акведук для Лісабону був дуже важливий. Тут стоїть переважно сильна спека і захопити місто можна було лише перекривши воду.
Але проблему цю вирішити вдалося лише значно пізніше, а сам акведук збудували у 18 столітті.
Була тут ще одна історія із вбивцею, який скидав людей з акведука вниз. На певний час доступ до проходу навіть перекривали. Але його потім схопили, стратили, а голову віддали вивчати лікарям.
Лісабонський захід сонця.
Також буде цікаво:
Немає коментарів:
Дописати коментар