Подільські товтри, птахи та ідеальне місце для відпочинку
Урочище Совиний Яр знаходиться на річці Студениця (притока Дністра) і дійсно варте того, щоб їхати до нього аж із Києва жахливими дорогами долаючи відстань у 450 км. На шляху до яру ми ще також зупинились у Летичеві, Меджибожі, Жванці та Хотині.
Пейзажі дорогою до Совиного Яру
Найближчий населений пункт біля Совиного Яру - с. Калачківці. Проте, дорога туди після повороту з Кам'янець-Подільської траси - повністю вбита. Яма на ямі. В результаті, народ проклав щось подібне до дороги з самого краю цього скупчення ям - так і трясе менше, і їдеш швидше.
Цікаву зупинку знайшли ми, поки їхали на Калачківці. Із номером 172 стоїть ця зупинка збоку соняшникового поля і гостинно запрошує всіх до себе. Навіть килим на стіні є, всі канони враховані. Можливо, це місце навіть на Airbnb можна знайти.
Але живуть всередині лише ластівки.
Діставшись нарешті до Калачківців ми спитали у місцевих як проїхати на острів. Вони махнули рукою у сторону поля, сказали, що там навіть грейдер дорогу розчистив і далі продовжили пити.
Ми вже десь читали, що спуск до води екстремальний, проте навіть не уявляли, що на стільки. Але всю повноту екстріму нам довелось відчути лише, коли піднімались наступного дня назад, нагору.
Вид знизу на р. Студениця
Звідти ми приїхали
Ночували ми у Совиному Яру не одні - там вже були дві машини. Питаємо у однієї шумної компанії:
- А як назад виїхати наверх, є інша дорога?
- Та ні, що ви боїтесь хлопці. Ви ж горілку з собою взяли? Ну от, спочатку випили, а вже потім піднімайтесь.
- Та ні, не взяли, краще вже без неї.
- Та шо ви оце, треба спочатку буде випити. Ми вам дамо.
(Всю цю розмову мала дитина 3 рази пускає воланчик ракеткою у його обличчя, а сам він при цьому сидить у саморобному човні)
- Хлопці, якщо загрузнете, то колеса водою поливайте, краще буде зчеплення з землею. А якщо що, ми вас на тросі витягнемо.
Під самий вечір він ще під'їхав до нас на машині і спитавши, хто старший, вручив Салтикову 2 саморобних стільця: "Лише 2 грн коштує мішок, все інше саморобне. Круто, нє?"
Стежка на товтру. Взагалі, Совиний Яр розташований на території заповідника Подільські Товтри. Самі ж товтри - скелясті вапнякові пасма, що з'явилися не внаслідок тектонічних процесів, а утворені живими організмами.
Клаптик суші, на якому ми зупинились, називається мис Кеплячка.
Коли рівень води у річці піднімається, мис перетворюється на острівець.
Студеницею ходять човни - або туристичні яхти, або ж місцеві рибалки.
Дехто ловить рибу не тільки вдень, але навіть вночі - з берега добре було видно їх ліхтарики.
Вода тепла, берег кам'янистий. Але глибоко. Вже 3 метри від берега вода сягає шиї.
Совиний Яр отримав таку назву тому, що тут колись водились багато сов. Сов ми не бачили, але взагалі птахів тут багато. Особливо багато чапель і навіть вдалось сфотографувати лелеку.
Сніданок
Цей сумнозвісний підйом тягнеться не більше 2 км. Проте, долали ми його 50 хв. А на фотографії ще найкраща його частина. Машина буксувала, передні колеса з великою швидкістю викидали гальку, яка била по ногам. Час від часу авто застрягало, так як ліве переднє колесо висіло у повітрі 20 см на землею, а одне лише переднє праве не могло втягнути всі 1,5 тонни машини. Машину штовхали, деякі місця брали з 5 разу, каміння царапало днище, в очах пилюка.
Проміжні підсумки: якщо у вас не повнопривідний джип з високим кліренсом, то проїхати можна, але тяжко. В обидві сторони їхати лише висадивши пасажирів. Якщо машина буксує, колеса можна полити водою.
Цікавий і досить популярний спосіб пересуватись серед місцевих. Очевидно, коні більше не у моді.
Так як у цій місцевості всі дороги ведуть у Кам'янець-Подільський, нам вдалось ще й глянути на каньйон з мосту "Стрімка лань".
Немає коментарів:
Дописати коментар